У 2026 році підхід Європейського союзу до надання захисту українцям стає більш юридично виваженим і менш автоматичним. Якщо раніше тимчасовий захист у країнах ЄС сприймався як гарантований механізм підтримки, то нині рішення базується на індивідуальній оцінці обставин.
Ключовий принцип, який дедалі активніше застосовується, — недопущення дублювання міжнародного захисту. Європейська правова практика виходить із того, що особа не може одночасно користуватися однаковими формами захисту в кількох безпечних державах. Якщо безпека та легальний статус уже забезпечені, обов’язку повторно надавати аналогічний статус у ЄС не виникає.
Вирішальне значення має поняття «безпечна третя країна». Йдеться про державу, де гарантується захист від переслідування, забезпечуються основні права та існує законний механізм проживання. У сучасній практиці Канада дедалі частіше визнається такою країною. Відповідно, наявність канадського статусу — тимчасового чи іншого легального дозволу на перебування — може стати підставою для відмови у наданні захисту в Європейському союзі.
Українці вже стикаються з практичним підходом міграційних органів: якщо у вас є чинний статус у Канаді, чи існує обґрунтована потреба у повторному захисті в ЄС? Це питання відображає правову логіку, а не політичну позицію.
Міф про повну автоматичність тимчасового захисту для українців більше не відповідає реаліям 2026 року. Кожна справа розглядається окремо, а факт перебування під захистом у безпечній державі суттєво впливає на рішення.
Поширеною помилкою стає спроба змінити країну проживання без аналізу юридичних наслідків. Сценарій, за якого особа спочатку отримує статус у Канаді, а потім розраховує на новий захист у Європі, вже не гарантує позитивного результату. Практика ЄС спрямована на запобігання паралельним механізмам міжнародного захисту.
Тим, хто планує переїзд, необхідно заздалегідь оцінити наслідки відмови від чинного статусу та ризик можливої відмови в ЄС. Імміграція до Європейського союзу для українців у 2026 році потребує зваженого підходу та чіткого розуміння правових норм.
Головний висновок: ЄС не зобов’язаний автоматично надавати захист громадянам України, якщо вони вже перебувають під ефективним захистом у безпечній країні. Перед прийняттям рішення варто проаналізувати всі правові ризики та наслідки для свого статусу.
